Галина Ісаєнко
м. Хмельницький
2002р.
Одзовись, милосердна красуне!
Розкажи про свій шлях, про світи!
Свого серця дай поклик, відлуння
І світи нам душею, світи!
…
Земного раю крихітка, куточок…
Десь на узліссі кущики, струмочок,
І невеличка хижина-палатка,
Кипить супець (над вогником, – рогатка)
Й вечірні зорі падають згори…
Миттєвість, ти чаруюча…, замри!
…
Оазисом в пустелі мертвій
Буває нам людська підтримка.
Здається, невелика жертва,
А ти вже знов злітаєш стрімко.
Міцніють знову твої крила
І кров бушує чиста в жилах.
...
Народження планет…
Хто бачив їх початок?
Хіба що Бог,
Бо він Отець Всьому.
Народження планет…
Ні хабарів, ні взяток…
Закони Всесвіту
Є свідками тому!
…
Спокійно спить земля, немов дитина,
Поки не сколихне її людина.
Долини й гори в надвечір’ї сплять
Озера шлють у небо благодать,
Купають ріки в своїх водах зорі.
Як хороше в земнім отім просторі.
Коли ж кипить в людині чорне зло
І ллються ріки крові по землі
Земля в шалених бурях, у імлі
В ній все, що спочивало, загуло,
Земля скидає з себе чорне зло!
…
Моя земля, що зветься Україною,
В вінку барвистім із весняних квітів.
В стрічках–струмочках, райдугах з калиною
І небом найблакитнішим у світі.
Моя земля – в сорочці білосніжній,
Розшитій кольорами щастя й долі.
То посміхаються узори ніжні,
То сумно дивляться очима болю.
Моя земля, що зветься Україною,
Багата щирістю і щедрістю родинною.
Душа її осяяна любов’ю,
Дорога її вкрита потом, кров’ю.
Моя земля – людське життя й талан,
Терпіння й праці багатющій лан.
…
Чи є планета мудра, як земля?
Така маленька і безпомічна здаля,
А ти лишень до неї придивися:
Які в ній дивні чудеса злилися,
Якім вона завдячна чудесам…
Чи ти збагнеш усе це сам?
Збагнеш душею і неси світам!
…
Куточок рідної землі…
Моя любов, моя надія,
Де пшениці під сонцем мріють.
Це боже диво на Вкраїні,
Моя печаль, моя твердиня…
Це небо чисте, мов кришталь
І стежка вквітчана барвінком…
Тут стільки кольорів, відтінків…
…
Осяйне озеро… – святиня.
Між гір співдружності й краси,
Суворості, снаги й сумління,
Цілющих каменів, роси…
Нехай святиться твоє небо,
Нехай святяться шпилі гір.
Душею лину я до тебе,
П’ю поглядом купання зір.
…
Нема на світі долі без таланту,
Немає серця, що у щасті плаче,
Б’ють і пустелі золоті куранти,
Стрічають дзвоном паростки удачі.
…
Чарівна квітка світу – лотос.
Це диво біло–золоте,
Вертеп величності і цноти.
Історія…Глибінь… Проте…
Про Лотос – символ величавий
Святої світлої держави
Мені подумалось умить:
В нім варта вічності горить
Немеркнучим всесильним жаром,
В нім сила мудрості і знань,
В нім сяйво сонячних світань.
…
Краплина створює моря,
Краплина творить океани…
Води краплина, як Зоря,
Що заліковує всі рани…
Земних нам не злічити ран
Земних не вимірять печалей,
Але звучить земний орган,
Як горн над долями всіх далей…
…
Як у небесному безмежжі зорі,
Ясніють душі на земнім просторі.
Покриті сяйвом Етики Живої,
Вони утверджують благі устої
Законів вічної природи
Для розкріпачення свободи.
…
Незнане й знане поряд назавжди.
Хіба за мить життєву все пізнаєш?
Бува у Всесвіт думкою злітаєш..
Заглянеш у глибінь краєм…
Збагнеш, як мало ти її ще знаєш,
І хочеться злітати не думками,
А легкокрилим птахом над світами…
…
Бог нас любить, Бог нас не покине…
Ми до нього у молитві линем.
Ми поставим сяючу свічу,
Щоб Він нас тут на Землі почув.
…
“Всевидюче” в Небеснім океані…
Чи ви колись в житті стрічались з ним?
Чи думаєте: – Ці слова обманні…
Чи недосяжні смертникам земним?
“Всевидюче” в Небеснім океані –
Екзамен строгий Совісті й Духу,
Світи далекі, кожному не знанні,
Що зберігають вічність, велич руху…
…
В предтечі Всесвітів нових,
Нових планет, нових галактик.
Серед сьогоднішніх живих
Стоїть Земля святих дидактик.
Пульсує, дихає Земля,
Поки над нею сяють зорі
І світло “Матері” здаля
Паде на вікові простори…
…
В безмежжі світових галактик,
У грі відтінків, кольорів
Є музика добра і такту, –
Гармонія святих вітрів.
…
В своїй землі пророків не буває, –
Сказав пророк і злинув в майбуття…
Земних пророків і тепер стрічає
Тут на Землі прокляття й забуття,
Та йдуть вони твердим, упертим кроком,
Інакше їм не бути в Господа пороком…
…
Спасенний буде світ,
Осяяний любов’ю.
Спасенний буде світ,
Засіяний добром.
Його скропив Ісус
Своєю кров’ю,
Покривши віри
Золотим руном.
…
Яких імен ти в світі не носило:
“Зоря ранкова”, “Сонечко”, “Ярило”…
Ти вірою і правдою служило,
Святе і незгасаюче світило. –
Земне спасіння, Божа благодать!
Якби могла тебе я так назвать,
Щоб все єство у слові тім відкрилось…
Твоя велична й невмируща суть.
Чи
зможемо ми, люди це збагнуть?
…
Що означають ті святі видіння,
Коли ти їх не в силах зрозуміть…
Коли твоє, ще не міцне коріння,
Не посягло ту чисту Божу мить,
Якою Він до тебе посилає
Свою любов, свої святі знання.
Небесного незвіданого раю
Видіння те, є мудрості послання.
З тобою Всесвіт хоче говорити,
А ти ще до розмови не доріс.
Тобі б, мій друже, просто помолитись…
Але тобою, вибач, крутить біс.
…
Відкрив Тибет свої ланіти
На радість всім, на користь світу.
Під небом чистим світло-синім,
Стоїть велично, як твердиня
І сяйво сонця відбиває.
Тому, хто сяйво те приймає,
Тому, хто вірує і знає...!
...
Квітує всесвіт барвами святими
Промінять зорі сяйво доброти.
Радіє серце кольорами тими
І посилає щастя у світи.
...
Стоять, як велети, стрункі верхи Тибету,
Послушні лише Богові самому.
Сторожать вірно Небо і планету,
Не знаючи ні сну, ні втоми!
...
У сяйві мудрості вершини гір Тибету
Творять величні і святі діла...,
Спасаючи і Всесвіт і Планету,
Щоб над віками благовість пройшла.
Щоб запалала скрізь любов Вселенська
Від роду і до роду назавжди.
І об’єднала воля велетенська
Проти негоди, смерті і біди.
…
Дорога життя камениста й крута,
Дорога життя, мов бурхлива ріка…
Дорога життя, коли світла мета, тіка…
Нещастя, негода й зневіра
Завжди буде чиста і легка дорога,
Коли посилаєш молитву до Бога
І з нею долаєш важкі перешкоди,
І з нею ідеш крізь громи і негоди.
Господь посилає підтримку святу,
Лиш ти не покинь світлу мету!
…
Стоїть мій шлях на перехресті райдуг,
Де пломеніють зоряні світи,
На велетенській книзі зорепаду,
Де так нелегко й боляче іти,
Де йдуть дощі космічні, неземні
І рідко хто всміхається мені…
…
Яких нам барв не посилає космос,
Яких не шле нам зоряних світів…
То таїну відкривши, гляне скоса,
То заведе в безодню давніх днів.
…
Глибока таїна космічних далей,
Величний мудрості Всесвітній Абсолют.
О скільки Вчителів Землі віддали !
О скільки знань лишили вони тут !
…
Десь там далеко, в сяйві зір, високо…
Серед хвостів літаючих комет,
Планета є, яку не видно оком.
Її щоденно чую тихий лет…
Я відчуваю, як вона пульсує
В мені своїм відлунням осяйним,
Як вона шлях в пітьмі нічній торує
Своїм промінням ніжним неземним.
…
Мені Господь дозволив бачить смерть,
Щоправда, я пройшла через злі муки…
Але чи на землі є ті науки,
Якими нагородив мене Господь?!
Покинула свою болящу плоть…
І як пір’їнка злинула у Всесвіт.
За мить міжзірну віднайшла дорогу,
Єдиному завдячена Богу…
Всесильному я вдячна Богу,
Що стільки знань мені він був відкрив…
Зустрів мене своїм Всевидним Оком
І знову на землю жити відпустив,
А за миттєвість лету говорив: –
Ти ще потрібна будеш людям
І на Землі тобі прибуде…
…
Прийди незнане,
Стань пізнаним.
Крізь дух любові і мети …
Далекий світ,
Світ невпізнанний,
Дай ватру
Пізнання знайти.
Відкрий на мить
Чарівну чашу
Відгадки Всесвітів життя,
Питвом цілющим
Землю нашу
Спаси від горя
Й забуття.
…
Було й мені приходили видіння…
Чимало з них я пізнавала див.
Одного разу Божеє творіння
З небес розверзлих прорекло:– Іди!
Вставай, іди сміливіше, не бійся
І вірячи, я встала і пішла…
Земля двигтіла від налетів війська…
Та мене пуля й справді не брала.
…
Яке мені було дано видіння…
Чи зможу я словами передать?
Душа горить… Я бачила свічіння.
Уші живої. Божа благодать
Світилася Душа… Молитва на вустах
І мудрий спокій в сяючих очах.
…
Хто б ти не був, якого складу тіла,
Чи кольору… чи чорна, а чи біла
Тебе на світ матуся народила,
Коли в душі горить твоя свіча,
Любов і чесність в домі привіча,
Тебе Господь завжди благословить,
І то буде твоя найкраща мить!
…
Любов – непереможна зброя,
Вона спасла від смерті Ноя,
Вона спасає нас усіх,
Коли зненацька якийсь гріх
Просочиться в наші намети
Любов! – Лиш покличмо, де ти?
І вже вона тут, біля нас,
Спасає і хранить парнас…
…
Велична таїна Тибету,
Титанний світ, гуманний світ…
Світ ясночолих лам планети
І Духу святості політ,
Велична таїна Тибету.
…
Мудріші світу з часом не старіють.
Безсилий час, де мудрість бере верх.
Святих ланіт торкнутися не сміють
Ні плин турбот, ні смерті круговерть.
…
Лети, моя душе стражденна,
Легким метеликом лети.
Ти працювала нощно й денно,
Щоб досягти добра мети.
Бувало, падала з трамплінів,
Бувало, сяяла й цвіла…
Та тільки не кохалась з лінню.
Як раб трудилась і росла.
І ось настала мить прощання…
Прощання в муках і… політ.
Ти тіло поглядом востаннє
Обняла й зринула у світ.
Політ стрімкий у світ міжзірний
Був спинений зненацька, вмить.
У зорях Небо, мов вечірнє…
І Ока дивного блакить…
…
Ці символи послало само небо,
Я не збираюсь вам їх уточнять.
Але мені вам хочеться сказать:
Допоки є ми на землі святій,
Ці символи нам треба зберігать,
Щоб ні одна зчорніла духом рать
Їх не змогла споганить і попрать.
Ці символи послало мені Небо,
Вони є сіль й коріння майбуття,
Це символи священного життя,
Земного і небесного злиття.
…
Ясніє в променях земля,
Радіє гір душа й каміння
Великому Небес видінню,
Що наближається здаля.
Над світом сяє Матір Миру –
Могуть і Благодать земна.
Вона несе любові ліру
І Сяйво Божого зерна.
…
Далекий край, незвідані дороги…
Місця святі і непохитні в вірі…
Високих Духів плідні перемоги
У скелях гір і в повсякденнім вирі.
…
Вогонь очищення, прийди, прийди до нас!
Осяй наш неочищений парнас…
Осяй, зціли наші стражденні душі.
Ти це зробити, О Великий, мусиш…
Заради щастя й волі на Землі,
Щоб не страждали діти у імлі,
Щоб на усій земній планеті
Ніколи не було страшної смерті.
Вогонь очищення, прийди, прийди до нас!
Осяй наш неочищений парнас!
…
Живої етики вогонь –
Вчення могутнє й не погасне,
Що ллється з Космосу долонь
І проростає в душах рясно.
Живої етики вогонь –
Любові й вічності коріння,
Рятунок честі і сумління,
Основа віри і життя,
Дорога світла в майбуття.
…
Глибінь небесна й озера глибінь,
Святі й бездонні чаші – породіллі,
Гойдаються на обважнілім тілі
Тибетських гір, де сяє Божа Синь.
…
У Новорічне Надвечір’я
З’явилось Небо у кімнату …
Небесні сяяли сузір’я
На всю мою маленьку хату!
Ніколи ще такого дива
Не знала я – ні, ні, ніколи…
А небо зорями світило
І в сяйві було все навколо!
…
Як мало нам, земним, сьогодні треба…
Кусочок чистого і сонячного неба,
Квітучу яблуню в зеленому саду
І щоб відвів від нас Господь біду.
А ми співати ще не розівчились,
А ми трудящими на світ родились,
А ми творити хочемо добро!
Пиши історію, моє перо…
Про все пиши, що нині бачиш.
Чому ж ти то смієшся, а, то плачеш…
Невже й тобі не все одно,
Яке плекається руно.
Що залишаємо століттям –
Своїм онукам й чужим дітям…
…
Одвічний поклик всесвіту зі мною.
Мій хрест і хрест його життя…
Промчиться мить буття мого стрілою,
Проклавши стежку в майбуття.
В любові, муках, відкриттях…
В падіннях, злетах,
У поту, у крові…
І знову в муках,
В щасті і любові…
…
Вітаю тебе, Космосу творіння,
Вмістилище прозріння і талантів.
Землі і зір одвічнеє коріння,
Святих Небес і золотих пуантів.
…
Мужній Земля,
Очисться з темних сил.
Велике сяйво світить
Над тобою.
Ісуса серце
Й Дух святих могил
Звуть вічно до
Священного двобою!
…
У Космосі ми прокладаєм путь.
Чи то сніги, чи то дощі ідуть…
Чи громи безперестану б’ють…
У Космосі ми прокладаєм путь…
Таку вже вибрали ми долю…
А може доля вибирала нас?
Ідемо ми по райдузі поволі,
Тримаємо вогонь, щоб не погас.
Тримаємо, щоб десь не заблудитись,
З дороги щоб у темряві не збитись.
У Космосі ми прокладаєм путь…
Над нами дзвони велетенські б’ють,
Святії дзвони голос подають, –
У Всесвіт благодать вони несуть!
У Космосі ми прокладаєм путь.
…
Чи часто ви говорите з камінням?
А з квітами…, а з Сонцем…, а з Землею?
Які величні Божії Творіння
Стоять в покорі перед Гіменеєм!
А ми, чи завжди з Гіменеєм в дружбі?
Чи може десь собі на іншій службі?
…
І знову гуси злинули у вирій…
Спішать, бо скоро осені кінець.
Летять до сонця, в теплії квартири,
А на порозі вже зими гонець.
Летите, гуси, та лишень вертайте!
Земля кохана любить вас і жде,
Бо скільки ви чужих земель не знайте.
Такої, як своя, нема ніде!
…
Народжені ми для любові жити,
Усе життя комусь щодень світити,
Щоб радістю наповнити серця.
Дорога наша буде без кінця.
А люди – небувалі квіти,
Що звикли доброту і сяйво лити
І щастям цим весь світ живити.
Народжені ми для любові жити!
…
Попід жито, – конюшина…
Квітне, Землю звеселяє.
Кожна квітка, мов перлина,
Сяє, нектаром зціляє…
Сяє, нектаром зціляє
І до бджілки промовляє , –
Люба, бджілонько, пий, пий…,
Мед у соти свої лий.
…
Нам Бог послав велике чудо!
Як заклик воно людям буде…
Велике чудо на землі:
Тендітні квіточки малі
Під сонцем вічної любові
Пелюсточки свої шовкові
Підносять до людських сердець.
Землі Божественний вінець
Дарує людям свою ніжність.
…
Хоч долі в квітів дуже різні,
Та ні одна з них, ні одна
Не зрадила свого зерна,
Не зрадила свого коріння,
Не зрадила свого свічіння!
…
Пелюстками ніжними квіти
Нам радують око щодень.
Щоб душу людини зігріти.
Мов сад ніжно-співних пісень,
Що містяться в серці живому.
Пелюстки ні бурі, ні грому,
Ні смерті, ні мук не бояться.
Вони задля щастя родяться
І щастям у вічність ідуть.
У тому їх радість і суть.
…
У просторі космічному Земля
Несе свої і радості, й печалі,
Щоб недосяжні велетенські далі
Обняли її, наче немовля
Й відвели гострі й важкі скрижалі
Усіх прийдешніх незбагненних бід.
Земний, щоб вічно був щасливий рід.
…
Я, – частинка Всесвіту сяйного,
Я його перлина, я – дитина.
Я з коріння виросла земного
І з Небес Господь до мене лине,
Щоб любов’ю освятити путь,
Щоб мене до себе пригорнуть,
Щоб осипать рясно Благодаттю,
Засвітити ніжності багаття,
Я, – частинка Всесвіту сяйного,
Я, – його перлина, я – людина!
…
Десь там, за далями святими,
Де сонце раніше встає,
Між берегами запашними
Синьозеро св’ятеє є.
До нього йдуть жерці купатись…
І біля нього сподіватись…
І воду ту священну п’ють,
І до обителей несуть…
В нім сили всі вони беруть,
Щоб знов продовжувати путь,
Яку Господь їм указав,
Коли на Землю їх послав.
…
Де Сила Духу, що кріпить серця?
Де вічний поклик до прозріння?
У Всесвіті, у сяєві Лиця
Всевишнього, в його горінні
Великою любов’ю до людей,
До всього, що ним створено земного
О, що ми всі земні без Нього?
О, хто ми всі земні без Нього?
Хіба ту велич можна осягнуть,
Її високу суть збагнуть?
…
Ми всі тут на Землі – творці
Своєї і чужої долі…
Один в тюрмі, інший на волі…
Але не в тім свята основа:
І там є генії і тут.
Героя розглядіть не легко
Бува, що доля його в пекло…
А він дивись, по Божій волі,
Вже й вибрався собі по волі…
І знову в бій іде за правду,
Хоч за спиною смерть і зрада.
Він сили в вірності черпає,
Мету свою стрімку бажає
Він в руки Богові віддать
І ненависна йому рать
Нікчем нечистої породи.
Святим він ликам завжди годить
Достойно храм їх стереже.
І заповіти береже!
…
Нехай прозріння ще не досить,
Та все ж зійшла та Благодать,
Що ворогів як трави косить
І правду Всесвіту пізнать
Дає, шляхи нам відкриває
До таїни земного раю.
…
Хто з них багатший, приятелю мій?
Чи той, хто ненависний, наче змій
Та при великих дуже завжди грошах,
Хоромах пишновладних та хороших,
Чи той, хто служить людям і царю
Небес святих і вічно на сторожі
Молитв і справ пресвітлих Божих?
І славу його світлу множить
Любовно до Святого Духу.
Хто серцем і душею слуха
Й приймає Божий заповіт
До скінчення літ
Земного свого пробування
Й за всі земні випробування
Лиш Бога милого хвалить!
…
Як жаль, що ми ще досі
Не всі збагнули світу досвід.
Святого світу Благодать,
Яку давно вже хоче дать
Усьому людству сяйна сила
Учителів земних й небесних.
Для них не всі ще ми воскресли
Й тому не можемо напитись
Енергії добра святої.
Коли ж серця свої настроїм
На те, щоб сяйво те вібрать,
Впустить у Душу Благодать?
А Вчителі уже стоять.
І Невичерпне їх терпіння
Від покоління в покоління…
…
О щастя Божої весни,
Що серцю дарувало радість,
Верні ті дні мені, верни…
Щоб я не відчувала зради
І щоб усі мої човни
Лихої долі не зазнали,
Щоб вороги мої пірнали
В Любові море і по тім
Їх вже не брали блискавка і грім.
Наповнені любові Благодаттю,
Вони щоб сяйвом зцілювали раті,
Лихого змія дикі віражі,
Якому ми, ненависні, – чужі…
Який нас мріє знищити вщент,
Не пам’ятаючи про той момент,
Коли Всевишній стане на дорозі
І Всесвіт буде радий Перемозі
Любові сяючого Абсолюта.
А зграя змія навіжена, люта
Зійде назавжди в свій ганебний світ
Нас ніби буде, мільйони літ
В розжареній смолі своєї люті.
І будуть Всесвітом сліди її забуті.
…
Впірнаємо в житейське море,
Хто підготовлений, хто – ні…
І звично, неминучі дні
Сліз горя і страждання.
Іде жорстоке шліфування
Сердець і душ усіх народів,
Що не підлеглі вже ні моді,
Ні іншим витворам земним.
Керує збіг законів ним, –
Великих непересічних,
Велетенських, не договірних,
Єдиних, тих законів Божих,
Які змінити світ цей зможуть,
На небувалую красу.
Закони ці любов несуть
У суті сяючій своїй.
Беруть вони початок свій
В святій гармонії природи!
…
Які дива нам космос посилає!
Буває, що засмутить і розрає…
Та все ж здебільшого навчає.
Біда лише, що кожен ще не знає,
Як ту науку зрозуміть, пізнать…
Як послання Небес розшифрувать.
«Просіть і буде вам дано» –
Святі слова, що шле Господь крізь роки.
Проси й дадуть. Але всьому є троки…
Причина й слідство Там і на Землі…
Але завжди хтось світить у імлі
І світло те ніколи не згасає.
Воно, мов зерно, в людях проростає
І осяває цілий Божий світ.
Просіть і дано буде…
Ви тільки лиш просіть.
…
Як часто боїмося бути ми смішними
Серед людей «достойних нагород»
Бажаємо не відставать від мод…
Вітаємося з «тими», а не з «тими»…
Як часто боїмося бути ми смішними.
Серед чорних круків, – біла ворона
Вона у дзвін гучний сумлінно дзвонить,
А ті зневажливо собі галдять.
Їх же така велика рать…
– Та гнати ту дивачку гнать!
Допоки буде докучать,
Про щось дурне там лепетать!
Та звідки ж їй, нещасній знать,
Те, що наука ще не знає?
Вона щось там ще й відчуває?
Ну, ну …, а розум в неї є?
Як часто боїмося бути ми смішними
Між «круками» і невігласами, і зміями.
…
У міжпланеті палахтить багаття.
Зійшлися тут дві велетенські раті…
Одна одну принизити хотять.
В полон з них кожна хоче взять
Ту протилежну собі рать.
Крушать, калічаться, крушать…
А в міжпланеті палахтить багаття
Любові Божої, снаги й завзяття,
Що поглинає все сміття,
Яке не має майбуття.
Що поглинає чорний світ,
Зла, вбивств, нещасть і заповіт
У простір неземний несе
В подяку Богові за все!
…
А ось і Ти, земний герою
Серед святих небес
Серед осяйних ликів вірних.
Світи земні тобі покірні.
І мудрість Всесвіту с тобою.
Ти завжди відданість в двобої
З Нечистим, Богу віддаєш
Йому до ніг завжди кладеш
Ти перемоги сяйний стяг.
В твоїх руках
Є сила Божої руки.
Тобою пройдені віки
Красивого життя свободи.
І омивають святі води
Після походів твої ноги,
Важкі завжди твої дороги…
…
Неосяжна сила Божої любові…
Хто б ти не був в життя по крові,
Вона тебе в обійми огорне,
Вона тебе не зрадить, не мине…
Лиш будь достойний величі її.
Свої діла великі і малі
Клади на сяючий її Олтар.
Нехай твого горіння жар
Зіллється в сяйві з Абсолютом…
І вже не злим, ні пакосним, ні лютим
Тебе не пересилити ні в чом.
Будуй сяйний Духовний Дім
Свого правдивого життя
Для неосяжного злиття
З любов’ю Чаші Абсолюта!
…
О, мудрий наш пророк, Мойсею!
Навіщо таку ношу ніс,
Навіщо стільки мук і сліз
Задав дорогою своєю.
Ти думав, волю воскресиш?
Ти думав, долю ощасливиш?
Та заробив прокляття лиш
Й недобрих слів на себе зливу
Від самарян почув у слід.
Навіщо 40 років бід…?
Старенький, немічний вже дід,
Ти був розтерзаний життям…
Чи мучився ти каяттям?
О, мудрий всеземний Мойсей,
О, славний неземний Мойсей,
Господь послав на подвиг цей!
І ти щодень йому служив,
І ти його любов’ю жив.
…
Святиться лик всіх воїнів Небес,
Що стали захистом любові.
Стоять вони на Божім слові
І сила їх непереможна.
Земні, моліться, скільки можна,
За їх великі Перемоги.
Посланцями самого Бога
Ці воїни у Небесах.
Наводять на нечистих страх.
Сяйво великої любові,
Що в Душах їх святих палає.
І чорних сил великі зграї
У сяйві тім щомить згорають.
…
Світильник засвіти в душі.
Нехай він осяває шлях прийдешнім.
Світильник засвіти в душі.
Нехай він світить у нічній пітьмі,
Світильник засвіти в душі, щоб решті
Було весело і вільно йти.
Світи душею на усі світи!
…
Дай мороку тепла і світла
Молитвою і добротою серця.
Дай людям радості й надії,
Нехай вони усіх зігріють
Й проллються в світ людським теплом.
Хто думкою, а хто пером,
А хто руками золотими,
Словами чистими простими…
Несіть землі тепло і світло,
Щоб не знесло нас чорним вітром
З лиця Землі в прийдешній час,
Щоб гибель не спіткала нас.
…
Благословенні воїни царя,
Що сам створив увесь Вселенський світ,
Що людству дав свій світлий заповіт
Через Мойсея на горі Синай,
Що заповів любить людей і отчий край,
Я сам любив усе, що ним зачато,
Що душам жить заповідав крилато,
Що Ангелів послав, як оберіг,
У кожен дім, на кожного поріг.
Благословенні воїни царя –
Вселенського життя Поводиря.
…
О, Земле, Земле присвятая,
Колись була ти Божим раєм…
Та осквернив тебе народ
І наробив собі пригод…
Так, що і досі не звільнився…
З нечистим дияволом він злився
В думках і помислах своїх
І стільки наробив брудних
І справ, і дум, що й годі рахувать.
О мій народе всеземний,
Тебе тепер така вже рать,
А чи спромігся ти пізнать
Свою велику провину?
Чому ще й досі ти повинен
У злі Нечистім прозябать?
А чи не краще зло те знищить:
В душі, у серці стати ближче
До сяйва Божої любові.
Усі ж бо ми одні по крові,
Якщо нам матінка Земля.
Нехай прийдешнє немовля
Навічно успадкує світ,
Де сяє Бога заповіт
І де любов царює вічна,
І де Земля свята й велична!
…
Господь послав народження дитини.
На світ родилось ніжне немовля,
Засяяла вогнем його земля від радості.
Та руки простягла нечистих душ
Звіряча чорна сила.
Що ангелятко Боже полонила.
Побачив це Всевидючий Господь
І Ангела послав мерщій на захист.
Не мав той Ангел Божий страху
Перед численним військом ворогів.
Вогнем любові сяяв і горів,
І тим вогнем він ворога палив
Не витримала сяйва вовча зграя
Енергія любові поглинає її страшну
Неумовну лють.
Не кожному ще поки що збагнуть
Вдається розумом і серцем
Цю таїну, цю аксіомну суть.
А лави темні й злі на сяйво йдуть
І поглинає сяйво їх любові,
Енергії святого Божества,
Гармонії Вселенського єства!
…
О, Вчителю святий Землі Владико,
Своє життя і мудре, і велике
Ти віддаєш на захист тих ідей,
Які боронять вибраних людей
Від шолухи невігластва й неволі.
Ти осяваєш їх нелегкі долі
Своєю ніжністю і мудрою любов’ю.
Своєю мужністю, своєю кров’ю
Борониш ти прозріння від біди,
Примножуєш серед людей ряди
Посвячених у свій широкий світ
Великого і вічного пізнання.
Ти будеш в Душах сяюче бажання.
Даєш вогонь енергії живої,
Щоб всі зламать злі нелюдські устої.
…
Благословенна Мати Світу,
Ми шлем тобі земні привіти.
Всі ті, хто суть твою збагнув,
Хто твоє сяйво посягнув,
За кого ти в сльозах молилась
Перед Сином своїм…
Сяйвом злилась
Ти з ним по волі Абсолюта.
А скажена відверта люта
Хотіла б і на тебе пута
Свої зловіщі натягнуть.
Та де їй висоти сягнуть.
Яку ти в Бога заслужила.
Ти світ новий всім нам відкрила,
Жінкам земним ти дала крила,
На подвиг їх благословила.
Великий подвиг материнства
Ти стала прикладом єдинства
Зі світлом Господа Святого.
Несеш земним пересторогу
І світло вічної любові,
Яке горить у Божім слові.
…
Ось Ви і Сіятель, і Жнець…
У кожного є свій вінець –
По Мудрості, ділам і Духу.
Блаженний, хто Вас вірно слухав,
Хто зерна в собі простив,
Й приготував свій лан до жнив.
Бо звістка в світі не нова,
Що незабаром вже жнива,
А хто ті зерна не помітив,
Не дав їм волі прорости,
Не зрозумів він істин тих,
Не взяв у серце своє й розум
І холодом, і злим морозом
Понищив благодать зерна,
Тому воздасться… і сповна!
…
Серед світів свята молитва
З уст благодатних тихо ллється.
Її дорога сяйвом в’ється
До Бога золота Воріт.
Крізь перепони й непогоду
Вона стрімкий вершить політ.
Як оберіг мого народу
За сотні вистражданих літ.
Воздаймо Господу молитву
І ми, що Бог нарік Земними.
Нехай вона засяє в Небесах.
І зріже чорне зло, як бритва,
Й засвітиться любов’ю в очах.
…
Ти в радості ,
Ти весь сіяєш,
Святий володарю землі…
О, Ти про світ багато знаєш
І бачиш сяйво у імлі,
Рожденне світлом твої волі.
Ти колоски на браннім полі
Вже позбирав і сієш знов
Між нами радість і любов.
Така свята твоя робота,
Світити людям у пітьмі,
Знаходить геніїв в тюрмі
І серцем зігрівати світ,
Пустивши Душі у політ
За істиною і безсмертям.
…
Молитеся, небесні і земні!
Молитеся за ті щасливі дні,
Молитеся за ті прийдешні дні,
Коли Ісус з вербою –
Святою благодаттю неземною,
Благословити прийде нас усіх,
Простивши серцем своїм гріх,
Щоденний скорбний, вистражданий нами
Перед святими образами
У каятті і у покорі.
На велетенському соборі
Спаситель нас благословить.
У Царстві Божому при Дворі
Його ми будем вічно жить.
…
Посвячені тебе вождем зовуть,
Учителем всіх вчителів земних.
Життя Твого непереможна суть
Несе добро і сяйвом гріє тих,
Хто цю любов бере і зігріває інших.
Своєю мудрістю любові
І Вірою безмежною у слово,
Що Бог–Отець усім земним послав.
Ти Велетенські створюєш діла
Во Славу Божу, во спасіння люду.
В руках твоїх непереможний меч
І філософський камінь –
Сяйво Боже,
Яке нелюдське в людях переможе,
Скасує в душах непроглядну ніч.
Той камінь мудрості – і благодать, і січ,
Що присікає нищівні удари
Сил диявола, його срамного війська.
Якого вже кінець так близько.
Ти ждеш, Владико, лиш вказівки Бога –
Ієрарха над ієрархами світів,
Щоб нищить сяйвом Божим ворогів.
…
А Мати Божа молиться за нас.
Щодень в молитві перед Сином Божим.
Цариця на колінах увесь час.
Цариця на сяйній сторожі
За мати і дитину, за усіх,
Хто гріх свій визнав і звернувсь до неї.
До світлої надії і спасительки своєї.
А Мати Божа молиться за нас,
Цариця на колінах увесь час.
То ж скільки можемо грішити?
То ж скільки Пресвяту молити
Ми будемо в сльозах просити?
Коли ж ми будем у любові жити,
Гріхами цей світ Божий не гнівити!
…
Я відповім усім, хто ще слабкий
У дусі й вірі Божій: – Віддайте
В руки Господа себе і своє серце
І стражденну долю.
Нехай Його Господня воля
Веде вас до нових висот.
До світла праці і добра.
Молю я Господа, хай слід мого пера
Наставить вас на перемогу,
На сяйво Божого порога,
На вічність щирої любові,
На незалежність від розлук.
Нехай ваш кожен слова звук
Просяє миром в Небесах.
Й народить радість у очах!
…
Іде Душа до Альфи і Омеги.
Несе в собі всі обереги,
Що народила за свій вік.
Тонка над прірвою та нитка Аріадни.
Іде над прірвою, веде її Господь.
Його Вона і сила, й плоть.
У сяйві Божої любові
Прямує з вірою вона
В обійми Божого Багаття.
Тонка над прірвою та нитка Аріадни,
Та міць її немає меж,
Коли сягаєш ти найвищих веж
Прозріння й Божої любові.
Вони ж бо – міць в її основі.
…
Слабка душа без Благодаті Бога,
Хитка й брудна в гріхах її дорога
І не Ісус її веде в світи,
Щоб сяйво Божої любові обрести,
А перст нечистого і день, і ніч керує.
Така душа щомить нуртує,
А щоб там ще найзлішого втворить,…
Кого б ще знищити, згноїть…
Кого принизити, з нагоди…
Чого чекати? З диявольського роду,
Нам ще ніхто любові не приніс
Такої світлої, святої, щоб спасала,
Щоб у дорозі маяком сіяла
І ніжністю нас завжди огортала.
Слабка душа без Благодаті Бога.
Її нечиста у гріхах дорога.
…
Вже пройдені світи, дороги…
Вже зрілість творить перемоги…
Та світ не пізнано ще весь.
І може за Галактиками десь
Нові нас стрінуть незнайомці –
Країв тих вірні охоронці.
І у нові нас пізнання покличуть,
Любові і добра назичать.
Помолимось тихенько Богу,
Щоб дав благословення нам
Вклонитись потайним світам
І з ними мирно говорити.
Їх мову й розум осягнуть
І зрозуміть життя і суть.
…
Я серцем воздаю молитву
Тобі, О Боже мій пресвітлий!
Я дякую тобі за все,
Що ти землі моїй несеш
Що справедливий суд,
Що на любові ти стоїш,
Якої сяйво нескінченне,
Якою буде світ спасенний
Во ім’я Величі Твоєї.
Усі, до Тебе хто душею
Пригорнеться буде у славі
В Новій прославленій державі,
Де сяє Божа Благодать.
…
Дитя прокинулось і сіло на землі,
Умитій сяйною росою…
І смерть стоїть вже тут з косою…
І Ангели співають в Небесах.
Дитя не відає нічого…
Його, такого ще малого
Не доторкнувся страх.
І сяє сонце радості в його очах.
Дитя прокинулось і сіло на землі…
Такій великій … і такій малій…
І зачаровано в світ сяють оченята.
Їм треба звідати ще так багато…
…
Світи далекі і близькі…
Планети різних кольорів,
Усі почують дивний спів
Господніх Ангелів святих,
Які всіх нас оберігають
Від злого духу, від біди…
Які на помочі завжди
У тих, хто Бога прославляє,
Хто Біблії Закон вивчає –
Найсправедливіший закон.
Любові сяючий Амвон
Простерся на усі світи,
Щоб душі наші освятить.
…
У сяйві Божому Вселенські мудреці.
Відомі їм дороги ці…
Відомі і не раз вже пройдені світи…
Та знову заставляє йти
Їх непоборене сумління.
О, скільки мудрості й терпіння
Примножили на тих шляхах
В ім’я спасіння душ людських.
Чужі їм і зневіра й страх…
Лиш сяйво Духу Божого в Очах.
У сяйві божому Вселенські – мудреці,
Відомі їм шляхи дороги ці…
Шляхи – дороги Божої любові.
Що закладають на землі Основи
Добра і щастя Вічної Душі!
…
Земля – колиска всіх людей,
Яких Господь створив – любити,
У дружбі і у мирі жити
І Господа за те хвалити…
Земля – колиска всіх людей, –
Перлин подібних до Самого
Всевишнього світів святого.
Він – Батько і планет й людей…
Не вберегли ми образ цей
І душу Господа зганьбили.
Хіба ми у любові жили?
Хіба у мирі живемо?
То тут, то там ми кров ллємо
Своїх братів по духу й плоті…
Хіба на Божій ми роботі?
Чи диявол знову крутить нами,
Приближує до тої ями,
В яку потрапить скоро сам
На радість сяючим світам
Любові, миру і надії.
…
Стрілись дві аури: Сонця і Землі.
Стрілись дві аури у міжпланетті,
Немов два гайдуки на мінареті,
Які йшли в битву за любов.
Палала Сонця аура, несла
Жагучу силу Божого життя.
А аура Землі лиш каяття
Та клекіт від кипіння зла…
Та де не де сіяли світлі душі…
В високому горінні сяйво рушить
І клекіт, і кипіння зла…
І ось вже аура Землі взяла
У Сонця сяючу корону
І сяяли обидві вже до скону
Усіх нечистих сил імли.
У сяйві Божого свічіння вже були
Усі Земні й людські начала.
Любов Небес всю Землю сповивала!
…
Щаблина за щаблиною
День в день,
На крилах радісних пісень
Ідемо по крутій дорозі
Де жде нас сяючий Олімп
І святість Божа – дивний Німб.
Ідемо по горі уверх,
До крові обдираєм ноги,
Та ждуть нові нас перемоги,
Жде Божа благодать усіх,
Хто став у сяйво цих доріг.
…
Посланець господа – Давид
Воссів з Царицею-жоною, –
Своєю власною рукою,
З’єднавши іудейський світ
Узявши Божий заповіт
В Основу всіх своїх діянь,
Тягнувся весь свій вік до знань,
Що Бог з Небес йому давав.
Немало добрих, славних справ
Давид народові віддав.
Воссяяла над ним зоря свята –
Тризначні Духи в колі заповітнім
У сяйві Благодаті всесвітнім.
…
Раз по раз шле Господь на Землю
Своїх посланців для людей,
Задля пророцтва цих ідей,
Які їм конче необхідні
Дороги тих посланців плідні,
Хоч завжди зовсім нелегкі.
Життя їх у легенди йде
Ось так й Давид – собрат Ісуса,
Предтеча його славних справ,
Свій вклад в життя землян віддав
Й поринув в Небеса святі.
А необачні і прості земляни, безперечно, ті
Справ їх святих не оцінили…
Ісус прийшов, його казнили…
І досі нищать посланців,
Які прийшли, щоб світ вцілів,
Не зруйнував щоб його гнів
І ненависть, й звіряча зрада,
Що не лише Землі завада.
…
І знову я звертаюся до Тебе,
Посланцю Божий, пресвятий,
В Тобі завжди моя потреба…
Пошли мені здобуток свій
У подарунок, не барися.
За мене Богу помолися
І огорни могутнім сяйвом
Спасіння, доброти й любові.
…
Вирує світ у радості і горі,
А в небесах святая таїна…
Вирує світ в Божественнім просторі
А в душах і умах, – страшна війна…
Армагедон приблизив час спасіння.
Армагедон… Святих небес горіння
Примножило і людям сил,
Примножило любові і терпіння,
Примножило і мудрості й уміння.
Армагедон приблизив час спасіння!
…
Авторам картин, які дали натхнення до написання книги “Поклик Всесвіту”
З великою повагою і любов’ю.
Достойні воїни Землі,
Ви пензлем світ нам відкривали…
І Душі сяйвом наповняли.
Невиданих іще картин
Енергія зціляла серце
Й нових думок народжувався плин…
Джерельної води відерце
Немов нам випить принесли.
О, як щасливі ви були,
Коли труди свої звершили…
А ми, побачивши, молились
За Ваше і своє прозріння
І за високе те горіння,
Що сяяло крізь них з Небес.